ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО В НАШИХ СЕРЦЯХ
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
І голос твій нам душі окриля…
Василь Симоненко
Березень, за традицією, на кафедрі українознавства та гуманітарної підготовки ПДМУ розпочинається вшануванням Великого Кобзаря. Це гідний привід для здобувачів освіти і викладачів згадати Пророка України.
8 березня здобувачі освіти 1 курсу 14 групи спеціальності 227 «Терапія та реабілітація» відвідали захід «Тарас Шевченко і Полтавщина», який відбувся в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського. Працівники краєзнавчого відділу ознайомили присутніх із маловідомими сторінками непростого життя поета, його самобутнім світоглядом. З особливою зацікавленістю здобувачі освіти слухали розповідь про зв’язки Тараса Шевченка з Полтавським краєм.
Мабуть, точкою відліку можна означити 1838 рік, коли полтавці Євген Гребінка, Василь Григорович, Аполлон Мокрицький і Петро Мартос разом з іншими взяли дієву участь у викупі з кріпацтва молодого художника Тараса Шевченка.
До речі, наш земляк Євген Гребінка став першим, хто розпізнав у ньому дар письменника і першим запросив його на гостину до Полтавщини. Так, із легкої руки лубенського байкаря і розпочалися полтавські подорожі Великого Кобзаря. Загалом, Тарас Григорович тричі відвідував Полтавщину, а в сукупності це складає близько півтора року.
Уперше Тарас Шевченко приїздить на Полтавщину пізньої весни 1843 р. разом із Є. Гребінкою і подорожує нашим краєм протягом 1843/1844 рр.
Друга подорож відбулася в 1845/1846 рр. Тарас Григорович після закінчення Петербурзької Академії мистецтв отримує дозвіл на поїздку в Україну і приїздить у с. Мар’їнське Миргородського повіту на запрошення О. А. Лук’яновича.
У свою третю (найкоротшу) подорож Шевченко приїжджає в Пирятин і в кінці травня 1859 р. 10 червня пише поетичну мініатюру «Ой, маю, маю я оченята…».
Перебуваючи на Полтавщині, Тарас Шевченко займається науковою і творчою діяльністю. Також залишає нам численний літературно-мистецький спадок. Це вірші й поеми, портрети відомих полтавців, малюнки полтавських пейзажів. Серед них малюнок «Будинок І. П. Котляревського». Для полтавців цей малюнок став безцінним живописним документом, оскільки на ньому було збережено первісний вигляд садиби І. П. Котляревського. Власне, саме цей малюнок і став підґрунтям для відновлення садиби І. Котляревського в 1969 р. Крім того, саме Тарас Шевченко започаткував традицію до поетичного вшанування пам'яті Івана Петровича, створивши поетичну елегію «На вічну пам’ять Котляревському», пророчі слова з якої «будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце в небі сяє, тебе не забудуть» золотими літерами викарбувані на пам’ятнику на могилі поета.
І ще одна дуже цікава історія пов’язує Тараса Шевченка й Полтаву. У 50-ті роки ХІХ ст. Т. Шевченко відбував заслання на півострові Мангишлак. Біля хати, в якій він оселився, викопав криницю і посадив біля неї гілку верби, яку купив на базарі в Оренбурзі. У 1963 р. в Полтавському дендропарку дендролог Яценко Яніна Яківна висадила маленьку гілочку «шевченківської верби», привезену з далекого Казахстану.
Кобзар – це наша душа, наша мудрість, це наша слава – безсмертний геній великого народу. І тому ми здолаємо всі негаразди сьогодення, і життя наше наповниться теплом, щастям, спокоєм, хлібом і квітами.
Кафедра українознавства та гуманітарної підготовки вітає всіх краян із 210-річчям від дня народження Великого Генія України. Слово Кобзаря долає час і простір, воно надихає нас і допомагає в нелегкій, тривалій і кривавій боротьбі, кличе до Перемоги! «А люде виростуть. Умруть Ще не зачатиє царята… І на оновленій землі Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі».