Запрошуємо ознайомитися з фотопроєктом у файлі, що додано нижче.
На кафедрі українознавства та гуманітарної підготовки ПДМУ до Всесвітнього дня української хустки, який відзначають 7 грудня із 2019 року, уже традиційно створено масштабний фотопроєкт. Цьогоріч, у час тяжкого воєнного лихоліття, – під об’єднавчою назвою «КВІТНИ, ХУСТИНО. ЖИВИ, УКРАЇНО!». Ідея, комунікація, дизайн, організація й виконання – завідувачка кафедри Тетяна Лещенко. Однодумці – студентки і студентки 1 курсу стоматологічного факультету родом із 25 областей і міст України, які навчаються в Полтавському державному медичному університеті.
Хустку в Україні здавна вважали оберегом і символом патріотизму, свободи й любові. Перші хустки, які почали носити українки, мали чистий білий колір. Дівчата й жінки в давнину носили хустку впродовж усього року. При цьому вона була обов’язковим головним убором заміжньої жінки й ознакою її соціального стану; молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Вона також свідчила і про рівень достатку родини, адже заможні жінки покривали голову хустками з дорогих тканин, бідні – із дешевших.
Із часом хустка перетворилася з елемента жіночого вбрання в національний символ, звісно, змінюючи свій вигляд, адже кольорові принти, візерунки й орнаменти прийшли до нас у ХХ столітті з Туреччини. Автентичні давні хустини нині можна побачити хіба що в етнографічних експозиціях музеїв. Але і у ХХІ столітті, закономірно трансформуючись крізь віки, жіноча хустка для українців залишилася оберегом, символом об’єднання жіночих поколінь, передавання хустки від матері до доньки як цінності, плекання українських традицій і звичаїв. Тому вже багато десятиліть поспіль ми ідентифікуємо такі хустки як українські радше не за місцем їх виготовлення, а за тим, що їх незмінно носять красуні-українки, які не цураються споконвічних, ментальних традицій.
Тепер молоде свято набуває поширення і за кордоном, адже багато українок через війну були змушені полишити рідні домівки. Ідею Всесвітнього дня української хустки підтримали громадські активістки в усьому світі. Так, навіть уперше, 2019 року, свято відзначали в США, Іспанії, Канаді, Латвії, Португалії, Казахстані, Йорданії, Індії.
Кафедра висловлює глибоку вдячність усім учасникам проєкту: першокурсникам і першокурсницям стоматологічного факультету, їхнім бабусям, мамам, сестрам і сестричкам, родичкам і землячкам, які підтримують і зберігають українські традиції по всій території єдиної України й за кордоном.
Цікаві факти про українську хустку
• Хустку завжди вважали оберегом. Якщо хлопець збирався в далеку дорогу, дівчина давала йому свою хустку на знак того, що чекатиме його.
• Якщо в сім’ї хворіло немовля, його сповивали в мамину хустку. Якщо думали, що дитину зурочили, її обличчя витирали виворотною стороною ношеної хустки. За традицією, це мало оберігати малюка від хвороб, злих думок і очей.
• Після того як дівчина вийшла заміж, їй було заборонено з’являтися на людях із непокритою головою, а особливо – із розпущеним волоссям. У народі це називали «засвітити волосся». За народними уявленнями, така жінка викликала хвороби, неврожай і пошесті. В Україні жінкам досі не можна входити до церкви з непокритою головою.
• Важливу роль відігравала хустка під час весілля. Якщо хлопець мав серйозні наміри щодо дівчини (одружитися з нею), він дарував їй дорогий подарунок – чоботи, намисто або хустку. Потім нею «покривали» молоду на весіллі.
• Покривання голови молодої – настільки ж важливий ритуал, як і розплітання коси. Весільний коровай дружби також обов’язково несли на хустці, а його шматочки роздавали гостям за допомогою маленьких хусточок – не «голими» руками.
• Хустка була «індикатором» соціального статусу жінки. Незаміжні дівчата зазвичай носили вінки або стрічки у волоссі, тож їм було необов’язково покривати голову. Якщо ж вони одягали хустку, то зав’язували її вінкоподібно. Після весілля дівчина обов’язково починала покривати голову.
• Також хустка позначала рівень достатку сім’ї. Її тканина й оздоблення свідчили про те, наскільки заможного чоловіка або придане мала жінка. Забезпечені панянки носили хустки з натуральної вовни чи шовку.
• Залежно від території проживання, жінки використовували різні способи зав’язувати хустки: на півночі її в’язали під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці; на Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці; на території Середнього Подніпров’я хустку драпірували довкола голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.
• Хустки бували фабричними й домотканими. Зазвичай їх виготовляли власноруч або купували в жінок, які вміли це робити. На верстатах ткали однотонний квадратний відрізок тканини і нав’язували на ньому тороки. Інколи кінці хусток вишивали однотонними або різнокольоровими нитками – їх залишали на свята або для урочистих подій.
