ВК «УКРАЇНОЗНАВСТВО».
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
На кафедрі українознавства та гуманітарної підготовки ПДМУ здобувачі вищої медичної освіти ОПП «Педіатрія» під час вивчення вибіркового компонента «Українознавство» (викладачка - Вікторія Юфименко) провели презентацію постаті видатної української літераторки, перекладачки й культурної діячки Лесі Українки до дня її народження, що відзначають 25 лютого.
«Хто порятує нас, коли не схочем рятуватись?» – Леся Українка, «Лист до товаришів», 1995 рік. Леся Українка написала ці слова 130 років тому. Читаєш їх – і таке враження, ніби вона звертається до нас сьогоднішніх. Ми потроху позбуваємося стереотипів про неї передусім як про нещасну хвору, що тягнуться ще з радянських часів. Переосмислюємо постать Лариси Косач та її вплив на формування української та європейської літератури. Відкриваємо для себе унікально ерудовану, талановиту, прогресивну й вільну жінку, яка ламала стереотипи того часу. І безмежно захоплюємося.
На занятті з дисципліни «Українознавство» згадали кілька цікавих актуальних фактів про Лесю Українку. Вона була обдарованою з раннього дитинства і знала понад десяток мов. Маленька Леся навчилася читати у 4 роки. У 5 почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову. Перший вірш «Надія» написала у 9 років, а в 13 її поезії вперше опублікували під псевдонімом «Леся Українка». Вільно розмовляла німецькою, італійською, польською, болгарською. Знала англійську, латину і давньогрецьку, розуміла грузинську. Перекладала з німецької, французької, англійської, давньогрецької, італійської та польської мов. Леся Українка мала чітку антиросійську позицію, була переконана, що росіяни ніякі нам не брати. Вона писала про це ще у 1903 році: «Пора стати на точку, що «братні народи» – просто сусіди, зв’язані, правда, одним ярмом, але … зовсім не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не вмішуючись у сусідську «внутрішню політику» (З листа до Михайла Кривнюка, 1903 рік). Хотіла зректися російського громадянства. Леся часто подорожувала європейськими містами, але повертатися з тих поїздок у Російську імперію, де доводилося жити під цензурою й жандармським наглядом – для неї це було поверненням у «тюремне життя»: «Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя)». Її найближчих людей піддавали репресіям. У той самий час більшовики називали Лесю Українку «другом робітників» і показово ставили їй пам’ятники.
Зі змістовних бесід під час семінарського заняття студенти почерпнули багато цікавого про Лесю Українку і проявили себе як спраглу до пізнання нового молодь.
Подивували один одного здобувачі освіти й декламуванням поетичних строф. У їхньому прочитанні по-новому зазвучало слово надзвичайно сильної жінки, неземного обдарування поетеси, новаторки й вольової борчині.
Лесині вірші актуальні як ніколи! Тішимося з того дуже, що завдяки натхненній праці й ініціативі кожного свідомого українця нові покоління здобувачів освіти ПДМУ зростають під Лесиним небом, черпають вікову мудрість в її завжди актуальних, пророчих поетичних строфах!